Діти – особлива соціально-демографічна група населення віком до 18 років, яка має свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю відстоювати і захищати їх перед суспільством. Із правової точки зору вона є самостійним суб»єктом права, тому на неї поширюється весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав дитини.

 

Жорстоке поводження з дітьми та підліткове насильство – проблема держави і кожної свідомої особистості. Її прояви – це тисячі дітей, які не отримують освіти, не мають постійного місце проживання, жебракують з однолітками або дорослими, потерпають від побиття та насильства, яких примушують до важкою праці. Конституція України зазначає, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

​

Стаття 3 Конституції стверджує, що людина, її життя та здоров’я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

​

Стаття 28 Конституції України встановлює, «що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».

 

В «Енциклопедії соціальної роботи» зазначається, що «типова модель сімейної жорстокості – це застосування сили сильнішого до слабшого. Сила може бути фізичною чи зазначатися статусом». Жорстоке ставлення до дітей зумовлюється як недієздатністю і залежністю останніх, їхнім невмінням захистити себе, слабкістю, так і позицією сильного, дорослого, котрий самореалізується таким чином, відстоює позицію сильного : «Бий своїх, щоб інші лякались».

​

Жорстоке поводження, як зазначають - це правова категорія, «що є ширшою, ніж тортури та нелюдське і принизливе для гідності поводження».

​

Згідно ст.1 Закону України «Про попередження насильства в сім»ї жорстоке поводження може мати вигляд насильства – «будь-яких умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психологічному здоров’ю.

​

За свідченням дітей, із жорстокістю вони вперше стикаються у власній родині.

​

Жорстоке ставлення до дітей посилюється у ситуаціях алкоголізму або наркотизації батьків, у неповних і кризових сім’ях. Тому профілактика алкоголізму та наркоманії є також важливою складовою соціальної роботи в навчальних закладах з попередження жорстокого поводження з дітьми.

​

Сучасний життєвий ритм стрімкий і напружений, тож сім’я має бути притулком для душі, місцем переходу до стану розкутості, зняття психологічного напруження. Любов - найкращий засіб виховання.

​

Жорстоке поводження – поняття ширше за насильство, оскільки воно не завжди умисне, свідоме, може не зачіпати прав і свобод дітей, але не задовольняти при цьому їхніх потреб та інтересів, і виражатися у грубій формі. Насильство здійснюється з наміром отримати певний ефект, а жорстоке поводження може мати в основі цілком позитивні наміри. Трапляються випадки, коли людина, яка здійснює жорстоке поводження, не усвідомлює поганих наслідків цього.

​

Жорстоке поводження з дітьми педагогічних працівників виявляється у:

- приниженні, ставленні в куток;

- нагадування при класному колективі про вади дитини, особливості сім»ї, сімейні події, про які вчителю стало відомо;

- ігнорування фізичних потреб дитини;

- існування улюбленців;

- підвищеному тоні, крику, необґрунтованих, неадекватних оцінках;

- авторитаризмі, вимогах без пояснень;

- недоцільних вимогах щодо зовнішнього вигляду дитини і застосуванні дій щодо його покращення тощо.

 

Школа є другим соціальним інститутом, що бере участь у розвитку особистості і нерідко може провокувати насильство з боку батьків. Учитель повідомляє батькам, що їх дитина пропускає уроки, має погану поведінку й одержує погані оцінки. Отримуємо результат: мінімум – моральний вплив, максимум - фізичне покарання. Практика показує, що як правило батьки карають дитину не за реальну провину, а за пережитий сором через спілкування з вчителем.

​

Жорстоке поводження з дітьми найчастіше трапляється в колі ровесників. В аспекті профілактики насильницької поведінки варто згадати вплив на формування агресивних тенденцій учнівської молоді засобів масової інформації. Спостерігаючи за насильницькою поведінкою на екрані діти схильні до відтворення цього в реальному житті. А кількість передач, які транслюють насилля стає все більше. Головне завдання сучасних батьків - дозувати перегляд телепередач та доступ Інтернет- ресурсів.

​

Окремим напрямом профілактичної роботи в навчальних закладах щодо жорстокого ставлення до дітей є формування неприйняття жорстокого поводження з дітьми в колі ровесників в макро – та мікро середовищі. Діти повинні знати, що таке жорстоке поводження з однолітками, як воно карається, що це – ганебно. формуванням дієвого неприйняття у них жорстокого поводження з ровесниками. створити умови в навчальних закладах, за яких можна почути голос дитини.

​

Проблема жорстокого поводження, насильства і комплексних порушень прав дитини призводить до різних видів відповідальності батьків, посадових осіб. Водночас не всі види жорстокого поводження відбиті в законах, деякі регулюються моральними нормами, залежать від правової і педагогічної культури батьків, учителів, особистісних рис, власного досвіду, від усіх суб’єктів жорстокого поводження.

​

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми призводить до найрізноманітніших наслідків, але усіх їх об’єднує одне – шкода здоров’ю дитини чи небезпека для її життя. Для дітей, що часто потерпають від вербальної агресії з боку батьків, однокласників, педагогів характерний високий рівень фізичної агресії, міжособистісні проблеми. Такі особливості дітей заважають їх соціальній адаптації, викликають неприйняття і навіть відчуження з боку однолітків і дорослих.

​

Постійна критика і словесні образи дитини призводять до того, що вона починає вважати, що не заслуговує хорошого відношення батьків або інших дорослих, не гідна любові. Рівень її самоповаги значно знижується, порушується самосприйняття, розвивається низька самооцінка, "комплекс неповноцінності". Такі діти, пристосовуючись до ситуації, виробляють різні способи поведінки, самовираження - від схильності до самоти, фантазій, марень протягом дня до агресії і асоціальної поведінки. Агресія і гнів можуть бути спрямовані як проти інших, так і проти себе.

​

Актуальним залишається питання про участь педпрацівників у здійсненні індивідуального підходу до виховання, навчання, розвитку школяра. Дитина проводить у навчальному закладі значний час, який потрібно раціонально використати для захисту її прав, свобод та інтересів.

Самсонова Юлія Миколаївна

практичний психолог