Початок освіти. Перші освітяни

   Початком освіти в с. Білоусівка можна вважати 1883 рік. Саме у 1883 році в селі Білоусівка була відкрита однокласна земська школа. Через те, що не було змоги прийняти всіх бажаючих, в 1884 році спеціально було побудовано нове приміщення.

   У 1927 році у Білоусівці відкрилася перша в районі школа ІІ ступеня, першим директором якої був Чопик Калист Кіндратович.  Після революції школа стала чотирьохкласною, її називали трудовою. Обладнана погано, посібників не було зовсім, підручниками учні були  забезпечені на 15-20%. З 1924 по 1928 рік кількість учнів різко змінюється: з 146 до 116, потім поступово зростає до 142 чоловік. Навчання було безкоштовне, а відрізки навчання називали триместрами. Відомо, що в 1924 році в школі працювало 3 вчителя: Лебідь Андріян Якович був завідуючим, йому на той час було 43 роки, 19 з яких — педагогічного стажу. Мав він спеціальну освіту — закінчив Новобузьку вчительську семінарію. Гофман Марія Костянтинівна мала на той час 30 років, 8 з яких — педагогічного стажу, мала освіту — сім класів жіночої гімназії. Савина Галина Климентіївна мала на той час 28 років, 3 з яких — педагогічного стажу, закінчила вісім класів жіночої гімназії. Усі вчителі були безпартійні.

   У 1924–1928 рр на території степу поблизу села любителями історії Лопуховим Архипом Петровичем, Волошиним Іваном Трохимовичем і Волошиним Софроном Стратоновичем проводилися розкопки могил скифів, де знаходили трупи вождів, їхню зброю і кістки їхніх коней, а також кістки дружин,  забитих і разом похованих з чоловіками. Усі знахідки передані в музей м. Вознесенська. 7 серпня 1927 році збори громадян села Білоусівки вирішили клопотати перед дільничим виконкомом про перевід чотирикласної школи на семирічну. Прохання було прийняте, розглянуте, і з 25 листопада 1927 року почалися заняття в 5 класі. Перший випуск семирічної школи відбувся в 1929–1930 навчальному році.

   З 1929 по 1935 рік директором школи був Лопухов Архип Петрович . У роки громадянської війни він добровольцем пішов у партизанський загін Н.Урсулова і боровся проти білогвардійців. А працюючи в школі, був активістом. Брав участь у ліквідації безграмотності серед дорослого населення. Під його керівництвом учительський колектив створив драматичний гурток і ставив на сцені місцевого клубу популярні п'єси «Сватання на Гончарівці», «Безталанна», «Украдене щастя» та інші. Помер молодим, в 33 роки через хворобу легень — туберкульоз. Багато припадало працювати вчителям у передвиборчу компанію, все село поділено на десяти хатки, в яких учитель мав вести пояснювальну роботу.

 

Передвоєнний період. Середня школа. Нове приміщення

    У 1935 році за рішенням Міністерства освіти України школа стала середньою. Приїхали перші вчителі з вищою освітою: Педь Віктор Данилович — директор, вчитель української мови; Зоргана Пилип Климентійович — завуч, вчитель фізики; Калиниченко Євдокія Павлівна — вчитель математики; Техтилов Петро Давидович — вчитель історії .

​    Заяви до 8 класу на 1935–1936 навчальний рік,  крім учнів-білоусівців, подали діти з Дмитрівки, Покровки, Щербанів, Троїцького, Дорошівки, Михайлівки в яких середньої школи не було. У цей рік до 8 класу набрали більш як 40 учнів. За період навчання у старшій школі їх залишилася четверта частина. Перший випуск середньої школи відбувся в 1937–1938 навчальному році. Школу закінчили 10 учнів (6 хлопців і 4 дівчинки). Майже всі вступили до вищих навчальних закладів, зокрема до військових училищ. Бараненко Степан Васильович та Шкуринська Поліна Трохимівна  вивчились на вчителів і повернулися працювати у рідну школу. Відбулося ще три випуски середньої школи: 1939, 1940, 1941 років.

  До 1941 року Білоусівська школа продовжувала бути середньою. Вона потребувала нового більшого приміщення, тому що навчання відбувалося у двох далеко одна від одної будівлях. Будівництво нової школи розпочали в центрі села на вулиці Димитрова. Навесні 1941 року приміщення було здане до експлуатації. Мало великі просторі класи, світлі вікна.

 

Школа у період Великої вітчизняної війни. Вчителі - підпільники

  Свято Знань 1 вересня 1941 року не відбулося. Почалася Велика Вітчизняна війна. У кінці 1941 року у Білоусівці була створена підпільна група, а на початку 1943 року її викрили. Учасниками цієї підпільної групи були вчителі Білоусівської середньої школи: Синєгрибов Григорій Павлович, Дончик Степан Семенович, офіцер Радянської Армії Кучер Олексій Михайлович, лікар Зауменний (ім'я не відомо), Пошукайло Микола. Пошукайло Микола у 1941-42 роках  був керівником підпільної організації в місті Вознесенську. Через рік, у 1943 р., був розстріляний німцями. Його ім'ям названа вулиця у м. Вознесенську. Група чотири рази збиралась у Вознесенську, двічі у с. Трудовому. На той час група об'єднувала Білоусівку, Дорошівку, Трудове.  Білоусівська група передавала Трудовому кулемет, гвинтівки і багато інших боєприпасів для оперативних робіт в лісі. До цієї групи підібрався провокатор і зрадник, колишній бухгалтер кінотеатру м. Вознесенська Самарський (ім'я не відомо) . Він довго відвідував засідання, двічі був у Дончика на квартирі, поки вивчив склад групи. Навесні 1943 року в усі ці пункти нагрянули гестапівці і схопили підпільників. Одному Дончику С.  вдалося втекти. Із спогадів сучасників: "В перший день війни Дончик Степан Семенович був призваний в армію і зарахований бійцем винищувального батальйону, який весь час охороняв Вознесенськ. Він із своїми товаришами відходив на Миколаїв тому, що Вознесенськ уже захопили німці. У Миколаєві їм передали, що німці вже перейшли через Снігурівку. І вони залишились в тилу. Степан Семенович повернувся в Білоусівку до сім'ї. Навесні 1942 року працював в общині. З березня 1942 року брав участь у підпільній роботі проти німецько-фашистських окупантів. По березень 1944 року партизанська партійна група зробила велику роботу: збирали продукти харчування. Допомагали сім'ям офіцерів і бійців, які перебували в діючій підпільній Червоній Армії. Вознесенський підпільний центр розкрив брехню німецької пропаганди. У хуторі Рацово партійна група мала радіоприймачі, які зв'язували їх з Москвою. Вони слухали про становище на фронтах і розповідали все народові. Підпільна організація зростала з кожним днем, а також зростала її міць. У квітні 1943 року вони перейшли до бойових дій. Була утворена диверсійна група, яка повинна була працювати за Бугом у районі Марпи. У Степана Семеновича було доручення переправляти диверсійну групу через Буг у с. Білоусівку. Але група була видана зрадником Самарським. Почалися арешти. Було заарештовано деяких його товаришів. Йому вдалося втекти у плавні, де пробув 10 днів. Тримав зв'язок з підпільною групою через Хлуденко Ганну. Потім з товаришами, які не були заарештовані, діяли на території Великої Румунії. У 1944 році він повернувся в село Білоусівку. Після війни працював у школі вчителем початкових класів. В 1967 році нагороджений медаллю «За бойові заслуги», в 1969 році був нагороджений медаллю «50 років збройних Сил СРСР» і медаллю «За доблестный труд в ознаменовании 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина».

  Учасників підпілля по-звірячому катували, рвали  собаками-вівчарками, а потім знесилених розстріляли. Останки підпільників перенесені і поховані у парку імені Шевченка у місті Вознесенську. Під час окупації в новому приміщенні школи був табір військовополонених. Населення до солдат ставилося співчутливо. Допомагали полоненим харчами, медикаментами, навіть допомагали втікати з табору. Книш Іван Федорович, Реп'ях Віктор Данилович, Кучер Олексій Михайлович — перші випускники середньої школи  - загинули в часи Великої Вітчизняної війни.  Із спогадів ветерана війни Карпова Петра Лукича: «Народився я в селі Білоусівка. Тут пройшло моє дитинство. В 1935 році я закінчив Білоусівську школу. Після закінчення школи працював один рік обліковцем у Білоусівському МТС. 1936–1937 рр. я вчився в Миколаївському педагогічному інституті на фізико-математичному факультеті і закінчив два курси. В 1937 році був призваний до лав радянської Армії. Служив у другій бригаді Чорноморського Флоту писарем. В 1939 року у серпні був переведений на очаківську електростанцію старшим писарем. В серпні 1941 року з армії пішов на фронт, на захист Очаківського авіамістечка. В перші дні війни було дуже тяжко воювати. Бійці не були пристосовані до таких умов, було мало освічених командирів. А фашисти наступали з усіх сторін, займали позиції. Для того, щоб прорвати німецьку оборону, треба було зняти німецьких снайперів. Бійців було розіслано по -двоє… Пробиралися вночі. Особисто я з матросом Артюхіним зняли двох снайперів і для доказу зняли з них дві фуражки і піджак. На другий день, виконавши завдання, повернулися в свою частину. В цей день зав'язався тяжкий бій. Він тривав кілька дні підряд. Німці були відігнані на п'ять кілометрів від автомістечка. Але німці одержали поповнення, і нам дали наказ відступати на острів Тендру. Потім кораблями „Червона Україна“ і „Ельбрус“ нас доставили у місто Севастополь і сформували у нові загони морської піхоти на захист Сімферопольсько — Севастопольської траси. В тяжких боях на близьких відстанях мене було поранено ручною гранатою. В грудні 1941 року я знаходився в евакогоспіталі. Після тривалого лікування мені дали ІІ групу інвалідності. І більше воювати мені не довелось. Після звільнення села Білоусівка, закінчив Миколаївський педагогічний інститут. В лютому 1945 року почав працювати в Білоусівській середній школі вчителем фізики і математики. Працював 29 років. Вивчив два покоління: батьків і дітей. З 1973 року — заслужений пенсіонер. Петро Лукич мав сім'ю: дружину Анну Василівну, двох дочок Ларису і Світлану. Довгий час прожив в селі Білоусівка. Останні роки свого життя прожив у місті Херсоні біля своїх доньок. Там помер, і там похований.

    Лопухова Ганна Марківна працювала вчителем молодших класів в Білоусівській середній школі з 1927–1957. Народилася Ганна Марківна 25 січня 1901 року в селі Білоусівка в сім'ї хліборобів. Вчилася в тодішній місцевій земській школі. Закінчила 6 класів. Жителі степового села (Михайлівський хутір був 7 км від Білоусівки) попросили 18-річну Ганю, щоб вчила їхніх дітей, а так, як вчителів не вистачало, Ганну Марківну відправлено на курси і вже перед Великою Вітчизняною війною закінчила заочно Братське педучилище по спеціальності вчитель початкових класів. До війни стаж роботи становив 14 років. У роки окупації не працювала. Відразу ж після визволення села стала працювати у рідній школі. Тяжко було працювати в перші післявоєнні роки. Дітей було багато, а вчителів не вистачало. Довелося працювати у дві зміни. Букварів та читанок не було, один лише у вчителя. Тому Ганна Марківна друкованими літерами писала на дошці перед уроком читання тексти букваря. По ньому першокласники вчилися читати. Останній її клас був перед виходом на пенсію — діти 44 року народження, яких вчила з 1 по 4 клас. Крім останньої роботи ще довелось працювати вечорами з дорослим населенням в лікнепі. Адже, все сільське населення було неписьменним. Також Ганна Марківна була активним учасником художньої самодіяльності. В її молоді роки колектив вчителів виступав з концертами на сцені сільського клубу. І вона виконувала головні ролі в п'єсах „Назар Стодоля“, „Украдене щастя“, „Наталка-Полтавка“ та інші. 7 квітня 1946 року Ганні Марківні вручено медаль „За доблесний труд“ у Великій Вітчизняній війні 1941−1945 рр.» за № 066134 та посвідчення «За доблесний і відданий труд в період Великої Вітчизняної війни Лопухова Ганна Марківна указом Президента Верховної Ради СССР від 6 червня 1945 року нагороджується медаллю…».  Померла Ганна Марківна 19 березня 1975 року.

  Під час визволення села від німецьких загарбників була переправа через річку Південний Буг. З нового приміщення школи було зірвано все дерев'яне обладнання. Школа мала жахливий вигляд.

 

Післявоєнні роки. Відбудова приміщення

   У 1944 році було 6 перших класів, тому що діти чотири роки майже не навчалися. Вчителів не вистачало, тому працювали у дві зміни, а готуватися до уроків доводилося вночі. Улітку вчителі працювали у колгоспі, у дитячому садочку або вирощували шовкопряди. І вчителі, і учні брали участь у відбудові школи. Вчителі 1938–1941 навчальних років: Педь Віктор Данилович — директор, вчитель української мови та літератури; Техтилов Петро Давидович — завуч, вчитель історії; Гельф Гвідо Мартинович — вчитель німецької мови; Калініченко Федір Васильович — вчитель математики; Кравченко Наталія Капітонівна — вчитель біології; Калініченко Євдокія Павлівна — вчитель фізики; Зорган Пилип Климентійович — вчитель географії.

  З 1944 по 1950 рік школа знову була семирічною, і переведена на десятирічну в 1951 році, коли відбудували нове її приміщення. Під час будівельних робіт було прибудовано два крила, в одному з яких знаходився спортивний зал, а також проведено парове опалення. Посадили біля школи новий сад, за саджанцями ходили до Кирилинкової балки. Учні багато працювали у колгоспі: підбирали соняшник, збирали кукурудзу. Після відкриття десятирічки до школи також приходили навчатися учні з селища Дмитрівка. Довгий час директором школи працював Волошин Костянтин Трохимович (1949–1969 рр.).  Він все своє життя працював на керівних посадах, мав неабиякі організаторські здібності і, безперечно, надзвичайно закоханий у свою професію. Про це свідчать нагороди та заохочення /док. д.№ 11/. Саме Костянтин Трохимович є автором першого нарису «Історія села Білоусівка». У 1954 році відбувся перший повоєнний випуск.

 

70-90 р.р. ХХ століття. Період радянської України

   У радянські роки в школі працювали вчителі:  Врещ Роза Архипівна – вчитель російської мови і літератури, Шкуринська Поліна Трохимівна, Волошина Ніна Мартинівна – вчитель математики, Гонтірова Ніна Павлівна – вчитель української мови і літератури, Білий Микола Тимофійович – вчитель фізичної культури, Ніколенко Катерина Іванівна – вчитель англійської мови, Бараненко Ніна Василівна, Бараненко Степан Васильович, Битко Марія Павлівна – вчитель російської мови і літератури, Ніколенко Олександр Миколайович – вчитель математики, Гарбузенко Марія Давидівна, Шевченко Марія Дмитрівна - вчитель початкових класів та інші. У 70-х роках у школі викладалася автосправа, тракторна справа. Учні тих років пам'ятають поїздки на розкопки в Ольвію, до Херсона, туристичні подорожі до Криму.

  Пізніше в школі почали працювати Петренко Лідія Іванівна – вчитель початкових класів, Туркас (Дроздова) Ольга Дмитрівна – директор школи, вчитель фізики, Артеменко Людмила Іллівна – вчитель математики, Співак Лідія Василівна – вчитель початкових класів. Кожен з них заслуговує на велику вдячність від своїх учнів та колег. У ті роки в школі працювала їдальня, овочі для якої учні вирощували на навчально-дослідній ділянці, було створено музей, заасфальтовано шкільне подвір'я, обладнано спортивний майданчик. У шкільному музеї, який створила Туркас О.Д. (директор), було зібрано багато експонатів, матеріалу, зокрема про вчителів школи. Проводилися екскурсії для учнів.

  Про Білого Миколу Тимофійовича його учні і колеги розповідають як про людину-легенду. Народився 20 грудня 1920 року в селі Білоусівка у сім'ї колгоспників. В рідному селі пройшло його дитинство. В 1939 році Микола закінчив 10 класів місцевої школи і вступив до Одеського художнього училища. Закінчити училище йому не вдалося — 1 жовтня 1940 року був мобілізований до лав Радянської Армії. Потрапив Микола на станцію Олов'яне, де пройшов курс молодого бійця і прийняв присягу на вірність батьківщині. Згодом молодий боєць був направлений в навчальний батальйон VII залізничної бригади в м. Свободний. З січня 1942 року по серпень 1941 року юнак навчається в школі кулеметників і по закінченню навчання йому було присвоєно звання молодого сержанта-мінопідривника. З грудня 1941 року по серпень 1942 року Микола навчався у Східно-Куйбишівському піхотному училищі. Настав час складати екзамени. Але було тяжке становище на фронті. Радянський Уряд кинув клич: „Батьківщина в небезпеці!“ Всі військові училища за наказом голови Комітету Оборони були реорганізовані в бригади і направлені на фронт. Східно-Куйбишівське військове училище було реорганізоване в XVIII окрему Хабаровську бригаду для захисту міста Хабаровська. Миколу Тимофійовича направляють на фронт в п'яту гвардійську дивізію, де він потрапляє в штаб окремого саперного батальйону. За великим проханням був направлений в інженерну розвідку цієї ж дивізії. За час перебування в розвідці ним було зроблено шість походів у мінному полі. У Хабаровську Микола Тимофійович прослужив до липня 1943 року. Потім Хабаровську бригаду направили в другий Прибалтійський полк в 65 гвардійську сталінську дивізію. Микола Тимофійович брав участь в боях за взяття міста Риги 9 жовтня 1944 року, де був тяжко поранений. Був на фронті по жовтень 1944 року. Потрапив у госпіталь у Кострому. Звідки його згодом направили, як військового, в Ярославль, потім у Москву. В Москві Микола Тимофійович прослужив з січня 1945 року по грудень 1946 рік. Про перемогу дізнався у Москві. Потім служба в Баку, Кутаїсі. В 1958 році він був звільнений з лав Радянської Армії в запас за власним бажанням в званні старшого лейтенанта. За участь у боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини, за мужність і хоробрість Білий М. Т. був нагороджений „Орденом Красной звезды“, „Орденом Отечественной войны“, медалями „За отвагу“, „За боевые заслуги“. В 1946 році в місті Баку молодий Микола зустрів дівчину Гордієнко Лідію Олексіївну, з якою поєднав свою долю. Після звільнення в запас молода сім'я переїздить на батьківщину в село Білоусівку. За наказом районного відділу освіти він отримує призначення в Щербанівську середню школу вчителем фізичного виховання. А через три роки наказом райво Миколу Тимофійовича призначають вчителем фізкультури Білоусівської СЗОШ. Микола Тимофійович був майстром своєї справи. Він виховав багато спортсменів школи. Його вихованці брали участь у районних, обласних, республіканських змаганнях різних видів спорту і завжди займали призові місця. Білоусівка на той час була однією з найкращих шкіл області по фізичному вихованню школярів. Микола Тимофійович мав багато грамот райво, облво, Міносвіти за сумлінну працю. У 1980 році він пішов на заслужений відпочинок. Його місце в школі зайняли його діти: вчителі фізкультури Білий Олег Миколайович та Біла Євгенія Миколаївна. Немає серед живих найкращого вчителя фізичної культури, чоловіка, батька, дідуся, прадідуся, шанованої в селі людини Білого Миколи Тимофійовича. Тяжка хвороба підірвала його здоров'я. Він помер, але пам'ять про нього завжди житиме. На його могилі завжди пломеніють живі квіти Не можна забувати про ветеранів праці, які присвятили своє життя вихованню молодого покоління.

    Врещ (до заміжжя Лопухова) Роза Архипівна народилася 12 червня 1932 року в селі Білоусівка Вознесенського району, тоді Одеської області в сім'ї вчителів. Навчалася Роза Архипівна в Білоусівській школі. Перед Великою Вітчизняною війною пtрейшла до третього класу. В роки окупації не вчилися, тому до 4 класу пішла аж у 1944 році. Атестат про середню освіту отримала в 1949 році і одразу ж вступила до Братського педучилища, яке закінчила в 1953 році. Випускників педучилища відправили на місячні курси підготовки вчителів мови та математики (на той час не вистачало саме вчителів мовників та математиків). Після закінчення курсів одержала призначення на посаду вчителя математики в Прибужанівську СШ, де пропрацювала три роки. З 1 вересня 1956 року працювала в Білоусівській СШ, спочатку лаборантом в денній школі і вчителем мови в вечірній школі. З 1958 року — вчитель молодших класів. Перші її вихованці 1951 року народження. З 1962 по 1964 роки довелось викладати ще й співи (в педучилищі вчилася грати на домбрі, знала нотну грамоту) і фізкультуру (з дівчатками 8 — 10 класів). В 1964 році відкрито групи продовженого дня при школі, де Розу Архипівну призначено вихователем (до 1970 року). Саме в цей час заочно навчалася в Миколаївському педінституті за спеціальністю вчитель української мови та літератури. Роза Архипівна згадує: «… вчителі, що викладали російську мову в інституті, завжди говорили нам, що російська мова — ваш другий хліб. У школі було достатньо вчителів української мови та літератури, а вчителів російської не вистачало. Була лише Майборода (Битко) Марія Павлівна. А решта вчителів не приймались у селі. Тому Марія Павлівна, а була вона тоді завучем школи і хорошим методистом, наставником, запропонувала мені викладати російську мову та літературу. „Ви справитесь“ — сказала мені Марія Павлівна. І з вересня 1970 року я стала працювати вчителем російської мови та літератури аж до 1981 року (в цьому році пішла на пенсію по вислузі років). Потім ще працювала в 1984–1985 і 1987–1988 навчальні роки за проханням адміністрації школи.»

    Врещ Роза Архипівна за роки роботи у школі мала багато подяк від адміністрації школи (в трудовій книжці), «Почесну грамоту» за добросовісну працю, по навчанню і вихованню підростаючого покоління та з нагоди 110-річчю від дня народження В. І. Леніна, Грамоту від виконкому Білоусівської сільської Ради народних депутатів, від райво «Грамота за здобуті успіхи у навчанні та комуністичному вихованню підростаючого покоління». Також вона нагороджена медалями «Ветеран праці» та «Захиснику Вітчизни» .

…Учительська доля поєднала серця молодих педагогів 1951 році у с. Агрономія Арбузинського району Ніколенків Олександра Миколайовича та Катерини Іванівни. Він — молодий спеціаліст, вчитель математики, вона -вчитель географії та біології. У 1954 році молоде подружжя переїхало в с. Білоусівку. Олександр Миколайович в Білоусівській СШ пропрацював до 1988 року вчителем математики, заступником директора з навчально-виховної роботи, директором школи. Районний відділ освіти неодноразово виносив вчителю подяки за сумлінну роботу, нагороджував грамотами, похвальними листами, медаллю «Ветеран праці». 1990 року перестало битися серце шанованої у селі людини, але він назавжди залишиться у серці своїх вихованців і односельців. Катерина Іванівна в Білоусівській школі була призначена на посаду вчителя англійської мови. Працюючи в школі, вона заочно закінчила Одеський педагогічний інститут іноземних мов. 39 років свого життя Катерина Іванівна віддала справі навчання і виховання підростаючого покоління. Нагороджена медалями «Ветеран праці», «Відмінник освіти», «Захиснику Вітчизни». (1 лютого 2013 р. Катерини Іванівни не стало…

    Шевченко Марію Дмитрівну її учні згадують як добру, гарну, талановиту жінку. Адже вона поклала початок прекрасним випускникам нашої рідної школи.  Мала неабиякий хист до співу та ніжний тембр. Працювала вчителем початкових класів у 60-70-ті роки.

   Гонтірова Ніна Павлівна — народилася в селі Булацелово Арбузинського району 10 січні 1932 року в родині службовців. Під час голодомору 1933 родина переїхала в місто Донецьк, де проминуло її дитинство. Після закінчення Великої Вітчизняної війни сім'я повернулася в село Благодатне, потім переїхала в Березанку, де в 1950 році Ніна Павлівна закінчила середню школу і вступила до Миколаївського педагогічного інституту на факультет української мови та літератури. По закінченню навчання (1954) була направлена на роботу в село Олександрівку Вознесенського району, а через рік за сімейними обставинами преїхала в село Білоусівку. Тут вона поєднала свою долю з Малим Миколою Федоровичем. Довгий час Ніна Павлівна працювала вчителем української мови і була класним керівником. Будучи вже досвідченим вчителем, вона стала заступником директора з навчально-виховної роботи. Колеги згадують про неї як про хорошого методиста, мудрого наставника вчителів. За роки сумлінної праці мала медалі: «Ветеран праці», «Захиснику Вітчизни», нагороджена грамотами райвно, облвно, Міністерства освіти. В 1987 році Ніна Павлівна вийшла на пенсію за віком. Але вона була частим гостем у школі, ділилася своїми спогадами про шкільне життя в минулому.

  Почали свою трудову діяльність у 70-80 – х роках у Білоусівській школі Лазов Віктор Дмитрович (вчитель біології) , Сарандар (Єськіна) Наталія Григорівна (вчитель української мови і літератури), Потоцький Володимир Михайлович (вчитель історії), Доскаленко Оксана Трохимівна (вчитель біології) та багато інших.

  З 1985 по 2003 рік (18 років)  працювала директором Лапаєва Надія Володимирівна. За фахом – вчитель німецької мови. Педагогічний колектив змінювався, але найдовше працювали у цей час Артеменко Л.І. (вчитель математики), Картамишева В. С. (завуч, вчитель географії), Афоніна (Біла)  Є.М. (вчитель фізичної культури), Петренко Л.І. (вчитель початкових класів), Співак Л. В. (вчитель початкових класів), Пронтенко Т.О. (вчитель початкових класів), Остапенко (Кобець) С.В. (вчитель початкових класів), Остапенко С.М. (вчитель ПВП), Пронтенко О.І. (вчитель трудового навчання і креслення), Малий О.М. (вчитель історії, трудового навчання), Завірюха В.І., Богославцева К.Ф. (вчитель історії). Бібліотекарем працює Врещ Л.М. Навчалося тоді у школі 200-240 учнів. З’явилися перші медалісти: Дульчак Віктор, Третяк Вікторія, Безугла Наталія, Півень Тетяна, Кердивар Ірина, Безугла Анастасія, Волошина Алла тощо. Восени учні допомогали у збиранні врожаю колгоспу ім. Димитрова. Вересень – жовтень після уроків, а частіше замість них, учні збирали картоплю, помідори, кавуни, чистили кукурудзу і т. д. Великі труднощі настали для школи у 90-х. Закрилася шкільна їдальня. Почалися затримки заробітної плати (по півроку і більше), підтоплення школи грунтовими водами призвело до аварійного стану.

 

Новітня історія школи. Незалежна Україна

    З 01 жовтня 2003 року по 01 вересня 2010 року (7 років) директором школи була Дрозд (Безугла) Наталія Віталіївна. Фах – вчитель української мови і літератури. Педагогічний колектив: Коберняк (Гордієнко) С.В. – заступник з начально – виховної роботи, Дроздова (Туркас) О.Д. – заступник з виховної роботи, Янковська (Бурмус) О.М. – вчитель фізики і математики, Кадацька І.В. – вчитель зарубіжної літератури, Бабенко С.Л. – вчитель зарубіжної літератури і географії, Остапенко С.М. – вчитель фізичної культури та ДПЮ, Хайло (Шлеєнкова) О.М. – вчитель хімії та біології, Звєкова (Волошина) Н.О. – вчитель української мови і літератури, Ляшенко І.І. – вчитель англійської мови, вчителі початкових класів: Остапенко С.В., Пронтенко Т.О., Петренко Л.І., Багрін Ж.Л., керівники гуртків Батурський В.Ф. («Юні бджолярі»), Кердивар П.П. (Фольклорний гурток). Бібліотекарем працює Васильєва (Тарасовська) І.А. Завгосп – Дудіна В.Г. Уведено посади психолога, соціального педагога, кухаря, медсестри. Учнівський колектив становив 120-200 учнів. Медалісти: Дрозд Юлія, Улініч Альбіна,  Волошина Юлія, Богдан Єлизавета, Бабенко Юлія тощо.

  У цей час було багато зроблено по оснащенню школи, ремонту та будівництву приміщень: капітальний ремонт спортивного залу (до цього 2 роки він не працював, бо впала стеля), збудовано гранітний цоколь у паркані, збудовано нову котельню з усім новим обладнанням (стару підтоплювали грунтові води), замінено шифер на даху, промито систему опалення та замінено половину батарей, відбудовано шкільну їдальню на 100 посадкових місць, шляхом реконструкції з’явилися кабінети заступника з виховної роботи, психолога, лабораторська в кабінеті хімії, кабінет медсестри, кабінет інформатики з комп’ютерним комплексом «10+1», музейна кімната.

   Вчителями і учнями школи під керівництвом Дроздової О.Д у 2007 році було організовано пошукові загони і виконано дослідницько-пошукову роботу «Випускники Білоусівської школи −1938 −2006 навчальних років». Пошуковці з'ясували такі відомості про випускників: освіта, місце роботи та місце проживання. Зібрано велику кількість світлин, спогадів про школу, біографічних відомостей колишніх учнів. Ми можемо гордитися — кожен з них знайшов своє місце в житті, стали добрими спеціалістами і поважаними людьми. Доля розкидала випускників школи в усі куточки країни. Але де б вони не жили і яким ремеслом не займалися, усіх їх об'єднує те, що вони залишилися випускниками школи! Роки пролітають, але школа не старіє, вона відроджується кожного першого вересня з кожним першим дзвоником. Ми не маємо права забувати про тих, хто своєю працею творив майбутнє. Тому завданням експедиції «Історія міст і сіл України» стало дослідження історії школи від минулого до сьогодення, вивчення життєвого шляху сіячів доброго, світлого, вічного. Знайдено місце поховання випускника школи, Героя Радянського Союзу Івана Михайловича Фолкуяна-Самбурова.

   У тісному спілкуванні і спільній праці вчителів, учнів, батьків формується внутрішня культура школи, розвиваються здібності і таланти кожного учня і вчителя, духовно, особистісно зростають всі учасники навчально-виховного процесу. У школі на високому рівні були проведені педагогічні семінари для колег району: вчителів початкових класів, заступників з виховної роботи, вчителів фізичної культури, бібліотекарів,  вчителів української мови і літератури, вчителів зарубіжної літератури. Учителі почали брати участь у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року». Найкращий результат: Дроздова О.Д. посіла ІІІ місце серед заступників з виховної роботи Миколаївської області. Школа стає опорною з адміністративного управління. Школа  має свою символіку, всі учні дотримуються єдиної форми одягу. Організовано оздоровлення учнів у пришкільному літньому таборі «Здоров’я» (100-120 учнів), де учні харчуються, отримують фіточаї, приймають сонячні ванни, займаються спортом. Складено угоду з Інститутом оздоровлення людини, м. Київ (директор Потопальський А.І.), за якою у школі насажено лікарські рослини, учні взяли шефство над щойно висадженим дендропарком на місці старої церкви.  Школа оточена молодими деревами (насаджено яблуневу алею, сад з слив та груш), ошатними квітучими клумбами (збудовано клумби перед школою, розбито квітники перед спортмайданчиком, учні під керівництвом директора отримують І місце по озелененню в Україні - акція «Зелений паросток майбутнього», 2004 р.)

Розроблені концепції розвитку «Школа – осередок культури» (Дрозд Н.В.), «Концепція громадянської освіти та виховання» (Дрозд Н.В.), «Концепція розвитку села» (Дроздова О.Д.).

  У 2009 році було виконано реконструкцію Білоусівської ЗОШ: укріплено (стягнуто арматурою) та утеплено стіни, замінено вікна та вхідні двері на металопластикові.

   З 2010 по 2012 рік (2 роки) у школі директором була Бабенко С.Л. Фах – вчитель російської мови і літератури. Заступник з навчально – виховної роботи – Богдан І.Б. Заступник з виховної роботи – Янковська О.М. Педагог – організатор – Звєкова Н.О. Учителі продовжують брати участь у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року». Найкращий результат: Дрозд Н.В. посіла ІІ місце серед вчителів української мови і літератури Миколаївської області.

 З 2013 року директор школи Богдан Ірина Борисівна. У школі працює педагогічний колектив: Дрозд Н. В. (заступник з навчально – виховної роботи, вчитель вищої категорії, звання «вчитель – методист»), Пронтенко Т. О. (вчитель початкових класів, вища категорія, звання «старший учитель»), Звєкова Н. О. (вчитель української мови, І категорія), Богдан І. Б. (директор, вчитель історії, вища категорія), Остапенко С. В. (вчитель початкових класів, звання «старший учитель»), Дрозд Ю. А. (вчитель історії та інформатики, ІІ категорія), Васильєва І. А. (бібліотекар, І категорія), Хайло О. М. (вчитель хімії та біології, спеціаліст), Ратушняк А.О. (педагог – організатор), Грималовська А.А. (вчитель початкових класів, вчитель ІІ категорії), Самсонова (Шлеєнкова) Ю.М.(психолог, соц. педагог, спеціаліст) — випускники школи різних років, а також Остапенко С. М. (вчитель фізкультури та захисту Вітчизни, вища категорія), Кадацька І. В. (вчитель зарубіжної літератури, І категорія), Бабенко С. Л. (вчитель зарубіжної літератури та географії, І категорія), Янковська О. М. (вчитель математики і фізики, І категорія), Багрін Ж. Л. (вчитель початкових класів, спеціаліст). Вони намагаються зробити Білоусівську школу справжнім осередком освіти на селі. Адже: «Здобудеш освіту — побачиш більше світу».

    З 2014 року, з початком окупації територій України на Донбасі Росією, активізується волонтерська діяльність учнів і вчителів: акції «Листівки захиснику Вітчизни», «Теплі речі для солдата», «Оберіг для воїна» тощо. Створена І частина спільної дослідницької роботи «Випускники школи – воїни АТО».

 Школа має свій сайт, який висвітлює шкільне життя (адміністратор Дрозд Ю.А.). Учнівський контингент становить 90-70 учнів.

   Проходять роки… Учні прощаються зі школою, ідуть у нове життя. Скільки прекрасних справ на рахунку випускників школи. Вони працюють лікарями і вчителями, юристами і бухгалтерами, продавцями і перукарями, будівельниками і механізаторами, шоферами і столярами. Є на планеті дороге серцю місце — рідна школа. Схиляються до самої покрівлі сиві тополі, тихо кружляє дух споминів. І кожного ранку, мов крихітні гомінливі струмочки, зливаючись у єдиний бурхливий потік, прямують сюди діти. І так багато років… обличчя… обличчя… обличчя… Але ти, школо, пам'ятаєш їх усіх. Так будь же завжди благословенна! Нехай від споминів про тебе світлішають обличчя, розлагоджуються зморшки.

    Хай вічно звучать слова: «Здрастуй, школо!»